РЕВОЛЮЦІЙНІ МОМЕНТИ

In Українська Bерсія on November 10, 2009 at 20:43

Запис круглого столу 1 українська мова

Запис круглого столу 2 українська мов

EVENT POSTER

Інсталяція/симпозіум „Революційні моменти”

Польський Інститут у Києві/Фундація Центр Сучасного Мистецтва

Присвячується 20 річниці падіння комунізму та 5 річниці „Помаранчевої Революції”

01.12.2009 – 20.12. 2009

“REVOLUTIONARY MOMENTS”

Це буде оповідь про «революційні моменти», які існують подібно кваркам, але які дуже важко побачити. Можна їх напевно відчути, піддатися їм, можна навіть теоретично дослідити їхнє походження, існування, вплив. Подібно, як сам революційний момент, який відчувається у повітрі, так і потреба розповісти про це висіла у повітрі. Є кілька причин, які підштовхнули мене зайнятися цим проектом. З одного боку, це своєрідний настрій річниці, а отже 20 років з моменту падіння Берлінської стіни, а заразом і комунізму, а може падіння комунізму, а заразом Берлінської стіни, а з іншого боку 5 років Помаранчевої революції в Україні. З іншого боку часто декларована молодими митцями та інтелектуалами позиція соціальної і політичної активності. Ще з іншого боку, довгі і пізнавальні розмови з моєю донькою Олею, стосовно її власних досліджень суспільних рухів в Україні і Аргентині. Можна було б подумати, що занурений в оточуючий мене дух часу, я не мав вибору і повинен був спробувати протистояти фактам і міфам, народженим цими двома поетичними словами «революційний момент». На це все наклалися мої власні роздуми і київський досвід. Це досвід багатьох років праці куратором сучасного мистецтва з просторoм Староакадемічного корпусу Могилянки, але також досвід існування частиною Помаранчевої революції на Майдані під «революційною сценою», як і в тих самих приміщеннях Могиляки, де у ритмі «революційного моменту» народилося покоління Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір). Покоління, яке домінує на «мистецькій сцені» України і яке відкрилося для функціонування у європейській системі мистецьких інституцій.

Реалізуючи цей проект, я хотів би поділитись своїми передчуттями, що народилися на перетині мого власного досвіду з уламками інших знань, які я постійно осягаю. Протагоністом моєї оповіді не є ані ідеологія, ані її втілення у політиці, а невпинна туга за суспільним буттям. За досвідом буття особистості у середовищі, який реалізувався у моменті, не зважаючи на переживання революційного моменту. Сцена, поставлена на Майдані у листопаді-грудні 2004 року була вівтарем, на якому з’являлися чергові провісники, що несли слово і пісню. На великих екранах з обох боків сцени, неначе в іконостасі з’являлися у наближенні постаті і обличчя. Ця quasi-релігійна вистава, у якій брали участь тисячі віруючих, бо гаряче віруючих, тривала день і ніч, аж доки не знайшла своє вимолене здійснення, а згодом поступове розчарування, коли досвід революційного моменту вистиг. Сьогодні, сцена перенесена з Майдану – стоїть пуста і втиснута, розпираючи собою сакральний простір Староакадемічного корпусу Могилянки, свого часу приміщення церковного братства. На фоні сцени та її горизонтів з’являються документальні легко розмиті записи схопленого і завмерлого часу здійснення у «революційному моменті». Тоді ж, у цьому насиченому історією Староакадемічному корпусі Університету Києво-Могилянська Академія, що стала своєрідним помешканням для Центру Сучасного Мистецтва, відбулася небачена раніше містерія. Молоді люди, студенти, митці зі своєю невикористаною енергією, з вірою та чистими намірами ставали апологетами «революційного моменту», моменту, який хочеться схопити, закрити у долонях, в думках і з заплющеними очима насититись станом піднесення. Сьогодні у пустому приміщенні, за опустілою сценою надалі молоді митці, науковці, інтелектуали досліджують, кожен у своїй власній системі координат і емоційних асоціацій визначають інтелектуальний горизонт, від якого відштовхуються. Досвідченіші, випробувані боротьбою приречені на красиві жести, піднесені маніфести, глибокий аналіз, блискучий синтез в очікуванні на черговий «революційний момент». Ми спостерігаємо за процесом їхніх потужних змагань ми сприймаємо інформацію. Сцена залишається пустою.

Проект, що триватиме від 01 до 20 грудня 2009 року у приміщенні колишнього Центру Сучасного Мистецтва при Національному Університеті Києво-Могилянська Академія у Києві, являтиме собою загальну виставу, у якій сувора роль куратора, митців, науковців, публіки, одним словом – постаті учасників – розмиті і перемішані. Ініціатором проекту є митець і куратор Єжи Онух, а учасниками проекту стали, серед інших, група Р.Е.П. (Гнилицька, Хоменко, Кадирова, Кадан, Кузнєцов, Наконечна), Йоанна Райковска, Анна Лазар, Ольга Онух (Оксфордський Університет), Міхал Сємєчка (Оксфордський Університет), Олеся Островська, Марта Дичок (Univ Western), Ендріо Вільсон (University College London), майор Вальдемар Фридрих – Помаранчева Альтернатива, Микола Рябчук, Олексій Радинський (Центр Візуальної Культури НАУКМА) та додатково запрошені цими особами учасники/гості. Медійну інсталяцію (сцена екрани, citilight) супроводжуватимуть зустрічі, дискусії, презентації та спільна робота учасників проекту. Кульмінацією зустрічі стануть дві дискусії, що відбудуться 19 грудня у Староакадемічному корпусі Університету Києво-Могилянська Академія. Запис публічного процесу, що триватиме двадцять днів, буде задокументовано, серед іншого, у спеціальному виданні. Співорганізаторами проекту є Інститут Адама Міцкевича, Польський Інститут у Києві, Фундація Центру Сучасного Мистецтва у Києві, Національний Університет Києво-Могилянська Академія.

Brought To By: